Трудові відносини: що мають знати працівники та роботодавці

Днями під час сеансу телефонного зв’язку «гаряча лінія» начальниця Великолепетиської ДПІ Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі Світлана Маленда розповіла про особливості легалізації підприємницької діяльності та трудових відносин. Пропонуємо вашій увазі найактуальніші питання телефонного сеансу та відповіді на них.

Питання: Який порядок подання повідомлення до контролюючого органу про прийняття працівника на роботу?

Відповідь: Порядок подання повідомлення до контролюючих органів про прийняття працівника на роботу затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 №413. Таке повідомлення подається власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом (особою) чи фізичною особою підприємцем до територіальних органів Державної податкової служби за місцем обліку їх як платника єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування до початку роботи новоприйнятого працівника одним із таких способів:

- засобами електронного зв’язку з використанням електронного цифрового підпису;

- на паперових носіях разом із копією в електронній формі;

- на паперових носіях, якщо трудові договори укладено не більше ніж із п’ятьма особами.

Повідомлення про прийняття працівника на роботу, надані до податкової служби не за місцем обліку роботодавця або не за встановленою формою вважаються такими, що не подавалися.

Питання: Які негативні наслідки для найманих працівників у випадку неофіційного працевлаштування?

Відповідь: Ухиляючись від оформлення трудових відносин із найманими працівниками, роботодавець позбавляє їх права на основну та додаткову відпустки, на оплату лікарняного, на дотримання встановленої законодавством норми тривалості робочого часу, на допомогу по безробіттю, на гарантії за колективним договором, на соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та на пенсійне забезпечення.

Усна домовленість жодним чином не фіксується юридично, роботодавець сплачує стільки, скільки вважає за потрібне, і доти, поки вважає за потрібне. Працівник не має жодних доказів на підтвердження дійсного розміру своєї заробітної плати та трудового стажу.